Дата й місто народження: 1993, м. Івано-Франківськ
Освіта: вища, Монументально-декоративний живопис, КІПДМ ЛНАМ, м. Косів; Образотворче мистецтво, Українська академія друкарства, м. Львів.
Основне заняття зараз: станковий і монументальний живопис.
Instagram: @marta_pitchuk
Facebook: Марта Пітчук
Марта Пітчук — художниця, яка оживила та осучаснила стародавній український оберіг — ляльку-мотанку. Так, дівчина започаткувала серію неймовірних картин із зображенням мотанок, вдягнених у жіночі строї різних регіонів України. Кожна картина — це не просто ретрансляція фольклорної традиції, це щось набагато більше — душа, енергетика, настрій, магія…
Про мистецтво та його природу, пошук власного стилю та цінність мистецьких робіт художниці читайте у нашій розмові.
Якось я намагалася згадати, коли саме почала малювати, але зрозуміла, що взагалі не пам’ятаю себе без пензля в руках. Моя мама закінчила художньо-графічний факультет, і я з дитинства мала можливість спостерігати за створенням картин. Один з яскравих дитячих спогадів — невеликий портрет Делекторської Матіса, копію якого робила моя мама. Ввесь цей процес творення здавався мені магією. Саме тоді я зрозуміла, що хочу присвятити себе мистецтву. Цей портрет і досі висить у мене в майстерні.
Вибір спеціальності був чітко спланований чи все ж вагалися, обираючи?
Я точно розуміла, що хочу вчитись і стати художницею. Тому залишалось обрати заклад і спеціальність. Найбільше мені імпонував факультет монументального живопису. Власне розписи на стінах тоді мене не особливо приваблювали, але ця спеціальність давала можливість ознайомитись з великою кількістю художніх технік: вітраж, мозаїка, фреска, сграфіто, енкаустика тощо. Ще одним аргументом у виборі спеціальності стало те, що на вступних іспитах цього факультету були найскладніші творчі завдання, це дало мені впевненість, що тут будуть найвищі вимоги до рисунку та живопису.
Я почала пошук власного виразного стилю, щоб глядач, побачивши роботу серед сотні інших, впізнав мою руку
Художниця — це професія чи покликання?
Для мене бути художницею — це, беззаперечно, покликання. Мій робочий день не закінчується тоді, коли я зачиняю майстерню, навіть удома переосмислюю створене, шукаю нові ідеї, живу в полоні своїх творчих задумів. Якби навіть мої картини нікому не були цікавими, я однозначно писала б, бо живопис — це частина мене.
Що дала Вам вища освіта? Чи можливо стати знаним художником без теоретичної бази?
Освіта важлива тим, що вона дає багато знань і практики. Але вища освіта не є запорукою успіху художника. Якщо є велике бажання, то всіх знань можна здобути самотужки. Сучасне мистецтво не завжди вимагає класичних канонів, але знання композиції, анатомії, кольорознавства дозволяє мені вільно почуватися на всіх етапах створення картини.
Ви довго шукали свою техніку? Як прийшло розуміння, що знайшли свій стиль?
Я не можу сказати, що я остаточно знайшла свій стиль. В кожній наступній роботі я завжди в пошуку нового особливого образу. Колись я писала більш традиційні картини: натюрморти, пейзажі, портрети. Одногу разу я брала участь у колективній виставці, мої пейзажі були технічно непоганими роботами. Мій майбутній чоловік, переглянувши всю експозицію, зауважив, що мої роботи професійні, проте вони нічим не відрізняються від сусідів по стіні, у них немає моєї індивідуальності. Спочатку я розсердилась, а потім зрозуміла, що так і є. Я почала пошук власного виразного стилю, щоб глядач, побачивши роботу серед сотні інших, впізнав мою руку. Коли я написала першу Мотанку, то відчула, що цей образ на даному етапі мого життя найкраще розкриває мене як митця.
Митець — це транслятор чи творець?
Мені здається, що це одне ціле. До прикладу, у мене біля ліжка лежить блокнот і олівець, бо досить часто Мотанки приходять до мене вночі. В момент, коли я вже не при повній свідомості, але ще не в глибокому сні. Образ, що з’являється в моїй голові, я бачу якусь долю секунди. Це може бути не ціла картина, а лише рух тіла, шерсті, пір’я, листя, води, кольорові поєднання, емоція і навіть музика. Досить складно це пояснити. Ось саме для таких моментів в мене біля ліжка блокнот, щоб я встигла у ньому зберегти побачене, тут я скоріше виступаю як транслятор. Але потім починається творча робота, я шукаю положення, композицію, кольорову гаму, формат і працюю уже як творець.
Розвиток мистецтва пройшов дуже багато етапів і зараз головною його рисою, вважається свобода вияву. Чи потрібні, на вашу думку, мистецтву певні канони та межі? І, що є ознакою справжнього цінного мистецького твору?
Я вважаю, що знання канонів не є зайвим для художника. Не обов’язково їх дотримуватись, а можна й, взагалі, принципово порушувати, головне, щоб сам процес творення витікав з митця чистим потоком без думок про обмеження й осуд оточення. Ознакою цінності мистецького твору є виклик емоцій. Якщо твір мистецтва не залишає глядача байдужим — значить його існування виправдане.
В чому полягає концепція вашої Мотанки?
На моїх картинах нежива лялька проходить крізь час, мандрує з попередніх століть у сьогодення і перевтілюється у реальну жінку з плоті й крові. Жива Мотанка — уже не предмет, а особистість зі своїм характером, думками й поглядами, вона втілення минулого, що ожило. Працюючи над образом Мотанки, я повністю прописую її портрет, деталізуючи кожну рису обличчя, а вже потім закриваю його нитками. Це роблю для того, щоб Мотанка мала душу. Так вона стає не лише красивим зображенням, а й глибоким образом з власними думками, емоціями та переживаннями. Якщо придивитися уважніше, можна помітити з-під ниток погляд жінки, який знаходиться у середині картини під шаром фарби.
Як вважаєте, у чому цінність ваших робіт?
На моїх картинах ви можете побачити давно забуті, незвичні елементи українського строю. Я досліджую етнічні регіони України, намагаючись знайти в них щось особливе, неповторне. Кожна з моїх робіт присвячена конкретній місцевості, тому це свого роду антропологічне дослідження. Цінністю і місією моїх картин, я вважаю, є те, що вони транслюють енергію і силу української жінки, яка надихає і спонукає глядача захоплюватися власним корінням.
Ви змогли б писати й передати в картинах образи жінок інших національностей?
Для мене культура інших національностей не є настільки близька, як наша. Але надалі я не виключаю створення таких робіт, адже етнотематика мене дуже захоплює, а в кожної національності є своя неповторна енергія. Саме прадавня невидима сила надихає мене на створення картин. Тому роботи, присвячені новим територіям, — це тільки питання часу.
«Пітчук» — це вже практично бренд. Ваша стилістика дуже виразна, пізнавана. Як ви монетизуєте свою творчість?
Картини мають попит, але я продаю не всі роботи. Я не відпускаю в нові сім’ї ті Мотанки, з якими не готова розлучитись. Після створення картини мусить пройти деякий час, і я маю відчути, що вона готова йти в іншу сім’ю. Після цього відпускаю її й рада, що вона живе з кимось іншим. Традиційна лялька мотанка є оберегом, і я надіюсь, що мої картини теж мають таку силу, адже кожну роботу я пишу з натхненним настроєм і наповнюю полотно світлою енергією.
«Мотанка на червоному. Покуття» 
«Мотанка з крашанкою. Полтавщина»
Чи не планували працювати, як, до прикладу, Євгенія Гапчинська? Як ставитеся до масового розповсюдження та дублювання мистецьких образів в рекламі, одязі та на предметах побуту? Чи не втрачається при цьому сакральність твору?
У порівнянні з роботами Гапчинської мої картини мають інше покликання. Я не уявляю, що якусь із Мотанок можна друкувати на шампуні чи постільній білизні. Для цього картини мають бути більш нейтральними та зрозумілими кожному глядачу. У свої роботи я закладаю складнішу концепцію. Мої полотна не всім зрозумілі й не кожному до душі. Тому спектр масового розповсюдження моїх картин є значно вужчим. А в цілому я дуже позитивно ставлюсь до практики використання українських мистецьких образів у різних сферах нашого життя.
Яка межа між творами для заробітку та картинами, які є внутрішнім мистецьким виявом? Чи можливо гідно заробляти, не переступаючи через власні творчі вподобання?
На щастя, зараз я пишу лише ті картини, які сама хочу втілити. Я вважаю, що в мистецтві потрібно бути щирим, робити так, як відчуваєш, «гнути свою лінію», і така робота дасть результат.
Чи були у вас періоди творчої кризи? Як вибратись із такого стану?
Мій чоловік — художник-мураліст. Часто я допомагаю йому у втіленні його задумів. Працюючи на риштуванні у новому місті над муралом, я починаю скучати за своєю майстернею. Саме завдяки таким перервам я не втрачаю пристрасті до написання нових картин.
Так Марта, разом із чоловіком Юрієм, створили чимало стінописів, які прикрашають споруди різних міст України, зокрема Івано-Франківська. Нещодавно один із муралів «Гуцулка з ноутбуком — минуле і сучасне» увійшов до списку найкращих в Україні.
Персона-Бліц
- Головний принцип життя?
Працюй натхненно. - Що в цьому світі вас надихає?
Мандри, відвідини галерей і прицільна стрільба. - Улюблена книга
Герман Гессе — «Степовий вовк». - Ваше місце сили?
Карпати. - У що ви вірите?
Кожна людина має своє покликання. - Музика, що надихає на творчість?
Джаз і блюз. - Що порадите художнику-початківцю?
Не закинути все після перших невдач. - Сучасні художники, про яких потрібно знати?
Brad Kunkle, Shepard Fairey, Paul W Ruiz, ARYZ, Alessandro Sicioldr.
Дякую за таку цікаву статтю! Марто, Ви – неймовірна! Захоплююсь Вашим талантом, кожна картина відгукнулася у душі! Україна пишається такими людьми, як Ви! Успіхів, процвітання, креативу, натхнення для створення наступних шедеврів!