Софія Безверха — «Моя ціль — закохати українців в Україну»

Місто народження: м.Кременчук

Освіта: КНУ ім.Шевченка, літературна творчість

Instagram: @krapka.krapka

TikTok: @krapka.krapka

Софія Безверха — амбасадорка української культури, дипломована поетка, блогерка, засновниця власного бренду прикрас, content creator y Gres Todorchuk. 

У дитинстві я могла померти тричі, але вижила. Відтоді батьки мені часто повторювали: «Ти маєш вирости великою людиною, показати всьому світові, чому ти вижила».  

Як би пафосно не звучало, але це усвідомлення визначило мій життєвий шлях: окрім колосальної відповідальності, я почала відчувати впевненість, що прийшла змінити цей світ. Хоча б трішечки.

Що вплинуло на розвиток вашої особистості та чим захоплювалися в ранні роки?

Я народилася в місті Кременчук, яке раніше було центром індустріального розвитку. Найгіршим злом були не заводи й фабрики, а русифікація, що не могла не вплинути на мій розвиток. У школі з мене постійно кепкували однокласники через те, що я спілкувалася українською. Я також почала вважати це смішним і неправильним, і перестала розмовляти рідною мовою поза домом. Саме це загальмувало мій розвиток як свідомої людини, яка несе свою ідентичність.

 Щодо моїх захоплень: я завжди була творчою. Мама навчила мене писати вірші, гармонійно складати слова в речення, а також вишивати. Пам’ятаю, я завжди робила щось креативне: пробувала малювати, шила чи разом із сусідкою створювала виставки макетів із сірників та моху — просто у власному під’їзді.

На кого ви навчалися та ким працюєте зараз?

Так трапилось, що фізмат у школі переріс у навчання на поета. Як це сталося: у 10 класі я почала впевнено й багато писати вірші через нерозділене кохання. За кілька тижнів до подачі документів тато знайшов спеціальність «Літературна творчість» в КНУ імені Тараса Шевченка — і я вирішила туди вступати. До речі, я подавала заявки на різні факультети в різних універах, майже всюди пройшла на бюджет, але в результаті все ж вирішила обрати цей шлях. Хоч було важко, адже не розуміла, ким далі працюватиму.

Найбільше шкодить навіть не невпевненість у власних силах, а люди, які говорять тобі: «Ти йдеш вчитися на письменника? Зрозуміло, будеш бібліотекаркою!». Я ж послухала своє серце і маму, що сказала: якщо ти справді любиш слово, то зможеш знайти себе й бути ким завгодно 

Зараз я працюю в найефективнішій комунікаційній агенції в Україні Gres Todorchuk. Це робота, до якої завжди прагнула: я пишу для культурних, соціальних та освітніх проєктів. І я щаслива, тому що кожен мій текст важливий. І може навіть змінити чиєсь життя. До речі, скоріше за все ви його десь бачили — на сайті, рекламному банері в центрі Києва чи навіть у вестибюлі виставки, куди прийшли на вихідних.

Як вам як культорологині працювати в Gres Todorchuk?

Я не можу назвати себе культорологинею. Я просто людина, яка вміє  працювати зі словом і цікавиться культурою, мистецтвом, історією. Це дуже допомагає у роботі з текстами: шукати потрібні порівняння, занурювати в ширший контекст…

Яким, на вашу думку, має бути маркетинг і PR?

Я не розділяю PR, маркетинг і звичайне життя, бо люди вже настільки виховані на рекламі та трендах, що все розуміють. Їм неможливо нав’язати якісь думки чи підсунути товар поганої якості,  сховавши це все за красивими словами… Зараз я сповідую три принципи: чесність, або «нова щирість», історії — це те, що люди дуже люблять і сильний лідер, якому довіряють. 

Ви маєте власний бренд прикрас. Хто або що надихнуло вас на створення прикрас?

Я з дитинства цікавилася вишивкою. Ідея створити першу прикрасу до мене прийшла одного вечора на карантині, коли мені було дуже нудно. Тоді дивом у квартирі знайшлися потрібні матеріали — й через годину закінчила сережку, вона була ідеальною. Відтоді минуло півтора року… Я вишила вже понад 400 прикрас, які носять блогерки, зірки, дружини політиків, а найголовніше — сотні дівчат, що з прикрасою почуваються впевненішими та гарнішими. 

Ваші прикраси об’єднує один елемент, а саме муляж людського ока. Чому саме він ?

Це не має стосунку до зурочень чи подібних трактувань, які я за цей час почула. Насправді, я обрала саме муляж людського ока, бо очі захоплювали мене з дитинства. Це якийсь містичний образ, як поєднання всього: оком ти бачиш весь світ, і він відображається в ньому. Не виключаю, що вплинуло й релігійне виховання: з раннього віку я часто розглядала ікони, де особливо виразні очі, бо вони нібито «дзеркало душі». Відповідно, у моїй пам’яті закарбувався образ ока, яке спостерігає за тобою і всіма твоїми діями. Звісно, йдеться про Бога.

Де черпаєте натхнення та скільки часу йде на створення однієї прикраси?

Черпаю натхнення в людях. Мені цікаво спілкуватися з творчими людьми й тими, хто горить своєю справою чи створює щось цікаве. І, звісно, мистецтво: картини, скульптури, навіть природні пейзажі — це все до мурах, це все дає розуміння краси та гармонії. Зазвичай на одну прикрасу витрачаю приблизно чотири години. Великі роботи можуть займати й 10 годин.

Всі мої прикраси названі на честь письменників, літературних героїв, фольклорних персонажів. За ними криється ціла історія. Кожна прикраса особлива, вона є ніби маленькою частинкою мене. Я свідомо намагаюся зберегти їхню неповторність: десь нерівний шовчик, десь несиметричний ланцюжок. У цьому вся раптовість та краса світу, й цю філософію я несу й у творчості.

Окрім створення прикрас, ви ще  пишете вірші. Коли написали свій перший вірш та на яку тему? Як пишеться вам сьогодні?

Перший вірш я написала в шість років. Щоправда не сама, а  разом із мамою. Тоді був теплий, сонячний день, багато птахів, ми порались на городі в селі, й надихнувшись атмосферою, написали вірш «Розмова птахів». 

Зараз пишеться ніяк… Вірші пишу дуже рідко, у кращому разі два-три на рік. Але в мене є близько 150 сторінок гугл-доку власних поезій, тому зараз у блозі хочу поширювати попередні тексти. Більшість віршів депресивні чи навіть трагічні. Іноді, коли я їх перечитувала, то здавалося, що я не могла такого написати

Це все справа підсвідомості. Навіть зараз мені страшно їх переглядати, бо там багато болю і страшних метафор. У блозі я стараюся поширювати більш світлі та зрозумілі вірші, бо люди не люблять читати в соцмережах щось трагічне. Я хочу нести надію на краще. 

Що можете порадити поетам-початківцям?

Я не берусь роздавати поради поетам, тому що не маю такої компетенції. Але зрозуміло одне: щоб стати хорошим поетом, потрібно вивчити всю теорію і опанувати практику. Коли є теоретичне підґрунтя — можна розпочинати «будувати» щось своє, оригінальне. Щоб стати класним, сучасним поетом, який запам’ятовується,  потрібно прочитати всю класику, особливо 19, 20 століття. Після цього ви зможете створити власний стиль, а ще важливіше — зрозуміти, чому ви пишете. Чи це просто графоманія, чи ви, справді, не можете не писати.

Розкажіть про свої літературні вподобання, хто належить до ваших улюблених письменників та що вас приваблює в їхній творчості?

Із зарубіжних письменників мені подобається Мілан Кундера. Я його люблю за те, що він чесний, не боїться тем нерозуміння себе, тем пошуку себе в цьому світі. А також порушує питання, які будуть актуальні завжди: неідеальне кохання, несправедлива політика, загублена культура. Його романи актуальні і для невибагливих читачів, і для інтелектуалів, що оцінять посилання на міфи, гру слів, бездоганний музикальний смак та історичний контекст.

Із українських письменників мені до вподоби Ірина Цілик. Її оповідання написані з тонким психологізмом, з поетичністю, яка мені дуже близька. 

Для Вас існують якісь теми-табу, про які не слід писати?

Мабуть, у своєму блозі я ніколи не буду висвітлювати надто інтимні теми та політику. Перше — недолугий спосіб підвищити охоплення, у другому я нічого не тямлю. 

Ви є активною користувачкою соціальних мереж, де в основному популяризуєте українську культуру, цікаві факти про життя українських художників та письменників. Чому обрали саме такий напрям для свого блогу та чи відчули ви, що почали вести сторінку не дарма?

Обрала саме таку тему через те, що в нашого народу є сильний комплекс меншовартості. Якось ми не говоримо про Катерину Білокур із захватом, поки не почуємо історію про захоплення Пікассо її роботами. Або чомусь прагнемо охрестити Віктора Зарецького «українським Клімтом», а  Семенка — «українським Маяковським». Насправді нам було і є чим пишатися, тому я стараюся розповідати більше про українську культуру, щоб люди зрозуміли, що ми справді багата нація. Мій фокус — маловідома та правдива інформація  про українських діячів культури, які були винищені разом зі своїми роботами, заархівовані та засекречені на десятки років. 

«Нашими художницями захоплювався Пікассо, із нашими танцівниками дружила Коко Шанель. Ми так погано знаємо свою історію, тому моя ціль — закохати українців в Україну»

Я розумію, що займаюся блогом недарма. Коментарі людей справді додають мені мотивації, адже бачу, що в багатьох розплющуються очі, вони починають не лише цікавитися культурою, а й краще знайомляться з митцем як реальною людиною, а не патетичними вигуками у шкільних підручниках. 

У Вас досить цікавий та вінтажний стиль одягу. Мабуть, Ви надихаєтеся певною епохою?

Ще з кінця школи я почала захоплюватися вінтажним одягом, мені подобається все з історією. В основному я знаходжу потрібні речі на барахолках та секонд-хендах. Там можна вишукати старі речі елегантного крою, які пошиті дуже якісно. Мені подобаються капелюшки та берети, також я стараюся міксувати вінтажні речі із сучасними, щоб було комфортно в них ходити. Впевнена, що ніколи не проміняю блузи, спідниці, корсети на джинси та футболку. А найбільше я надихаюся початком 20 століття, коли люди шукали свій стиль, торували свій шлях попри всі суспільні негаразди й землетруси.

Три – чотири цікаві факти про вас?

У мене є колекція українського автентичного одягу, яка налічує десь шість вишитих сорочок з різних куточків Полтавщини. Також у колекції є унікальна кирсетка з-під Миргорода, шита руками. Цьому одягу близько ста років, я його ніжно бережу та вдягаю раз на рік.

Я можу навчитися чого завгодно. Якщо ставлю перед собою мету, то зроблю все, щоб її виконати. Наприклад, колись самостійно за місяць навчилася грати на гітарі й написала десяток пісень українською та англійською мовами. Тепер все це успішно забула.

Зараз я не можу читати книжки. Для мене відкрити паперову книжку і розпочати читати її — справжня тортура. Я більше звикла до коротких заміток в інтернеті, статей та подкастів. Мета на 2022 рік — повернутися до паперового формату. Книжки я вже накупила, лишилося тільки за них взятися.

Розмовляла Христина Тодорук