Микола Таран: «Біг – це шанс відчути себе супергероєм»

Місто народження: Дніпропетровщина

Титул: рекордсмен України з ультрамарафонного бігу.

Instagram: @iamruntaran

Facebook: Nick Taran

Микола Таран — рекордсмен України з ультрамарафонного бігу, автор бігових текстів, учасник різноманітних українських, європейських та американських забігів, міжнародний пейсмейкер, тріатлоніст, амбасадор німецького спортивного харчування.

З нашої розмови Ви дізнаєтеся, як Микола розпочав займатися бігом та чому обрав саме такий вид спорту; чи підтримують батьки його захоплення; скільки років хлопець  у спорті та чи планує професійно зайнятися бігом; як стати амбасадором престижної компанії; спонсорство; травми.

У дитинстві я був дуже непосидючою та активною дитиною. Пригадую, як мріяв стати супергероєм. Зараз це звучить кумедно, але вже тоді я серйозно відчував, що маю зробити щось масштабне і дуже круте, тому й асоціював себе з таким персонажем.

Розпочати займатися спортом Ви захотіли внутрішньо чи можливо Вас хтось надихнув?

Я сам відчув, що хочу займатися фізкультурою і тримати своє тіло в тонусі ще в шкільні роки. А щодо «надихаторів і мотиваторів» таких у моєму житті не було й досі немає. Стараюся сам себе надихати, а бажання завжди рухатися рухає мною.

Можливо в дитинстві відвідували якісь спортивні секції?

У мене завжди все було на любительському рівні. Мені подобалися уроки фізкультури в школі, а також було багато енергії, яку потрібно було якось використовувати. Тому в 8 років я почав активно займатися на турніках та брусах, а згодом записався на секцію  дзюдо, яку відвідував протягом 3-4 років. З 5 по 9 клас брав участь у різноманітних спортивних таборах. Значних досягнень не мав.

Коли вирішили зайнятися легкою атлетикою та чому саме біг?

Біг — найдоступніший вид спорту, він не дешевий, але все ж тут немає якоїсь складної техніки. Все розпочалося в 17 років, коли я вступив до університету. Навчався я в  ІФНТУНГ, спеціальність «184 Гірництво». На першому курсі нас активно почали залучати до різних видів спорту. Не знаю чому, але я вирішив обрати легку атлетику. З задоволенням відвідував заняття, адже така активність припала мені до душі. Майже за рік часу я став фізоргом нашої групи. Тобто наступні 4 роки практично сам проводив заняття. Звісно, що в присутності викладача. Це був класний досвід, я почав багато бігати, отримав базові навички та знання, які сьогодні допомагають мені. Завершивши навчання в університеті, вирішив не  покидати легку атлетику й зрозумів, де хочу реалізувати себе.

Коли вперше наважилися прийняти участь у спортивному марафоні?

Наважився вперше прийняти участь в 2016 році. Це було, справді, круто і дуже емоційно. Я пробіг класичні 42 кілометри у Вільнюсі (Литва) за 3 години 48 хвилин. Готувався до старту приблизно три місяці, до речі, без тренера. Пригадую, що тоді я навіть не знав, як зареєструватися на марафон, бо інформації було мало, але все ж у мене вийшло. Також вперше самостійно вирішував питання добирання і поселення.

Перший досвід він який? Який смак перемоги чи невдачі?

Це були особливі відчуття, адже коли  поїхав на перший марафон у Вільнюс, то ще нічого не знав, у мене не було досвіду. Тому я й гадки не мав, як воно все відбувається і чого слід очікувати як на старті, так і на фініші… Коли ми стартували, то я постійно старався підтримувати себе в думках, а реакція глядачів і масштабність — ще більше мотивували дійти до кінця… Пригадую, що тоді мене переповнювали особливі, живі та драйвові емоції, адже це був мій ПЕРШИЙ марафон

Як Ви себе психологічно налаштовуєш перед забігом?

Все складно. Я знаю, що повинен пробігти, бо по-іншому — ніяк. У мене такий пункт, якщо вже приїхав на марафон, то потрібно дійти до кінця. Особливо стресовий день перед стартом. Немає бажання їсти, спати, взагалі щось робити… Сильно стресую. У такі моменти починаю роздумувати, а навіщо я сюди приїхав, більше не буду приймати участі. Хватить,ти вже набігався! А потім не знаю як, але  знову їду на новий марафон. І так по колу.

Можливо є якісь ритуали перед забігом?

Нічого особливого немає, але я завжди перед стартом йду швидко спати. Для мене це дуже важливий пунктик, який стараюсь виконувати.

Ви займаєтеся без тренера?

Так, я завжди кажу, що спорт у мене на любительському рівні. Звісно, що без тренера складно, але наразі так. Базові навички отримав в університеті, а покращувати результати мені на даний момент не потрібно, тож поки що без спеціаліста, а далі подивлюся.

Завжди є моменти перемоги та невдачі. Як переживаєте не дуже позитивні результати?

Ніяк. У мене до тепер є одна невдача, яку досі не можу пережити та пробачити собі, а минуло вже три роки. Коли я їду на будь-який марафон, то завжди розповідаю про це всім. От тоді, як кажуть у народі: «чекай невдачі». Пригадую, як три роки тому я зібрав компанію бігунів перед самим початком забігу й усіх старався підбадьорити, мотивувати та підтримати. Так от, у результаті вони цей старт успішно пробігли, отримали медалі, а я не пройшов. Коли я сказав їм про це, то вони не вірили. Думали, що жартую і ховаю медаль, але, на жаль, ні. Добре пам’ятаю цей старт, який мене тримає досі.

Які переваги або недоліки дав Вам спорт? Як він вплинув на Ваше формування?

Саме біг підняв мене на певний рівень. Завдяки легкій атлетиці, я зміг реалізувати безліч своїх мрій та бажань, відвідати багато різних країн Європи навіть встиг трішки в них пожити. Познайомився з новими людьми, як в межах так і за межами України. Я покращив своє тіло, підтягнув його. Взагалі плюсів є багато. Щодо мінусів. На легку атлетику я витратив багато грошей та здоров’я.

Біг є досить таки травматичним видом спорту. Чи були у Вас якісь травми?

Так, я дуже часто кажу, що біг — це не завжди про здоров’я. Такий вид спорту дає багато навантажень на ноги, спину та серце. Щороку в мене випадають нігті на ногах, на одну з марафонів взагалі були судоми. Після забігу декілька днів болять ноги, спина та навіть важко ходити. Таке трапляється практично у всіх бігунів. Головне не займатися самолікуванням.

Як щодо батьків, вони підтримують Ваше захоплення легкою атлетикою?

Батькам не подобається моє захоплення бігом, бо вони розуміють, що таким заняттям я не зможу заробляти собі на життя. Біг — це не дешевий вид спорту, здебільшого спонсорую себе сам, але наприклад, коли отримав рекорд України з ультрамарафонного бігу, то потрібно було заплатити 19  тисяч гривень. Знайшлися спонсори, які оплатили цю суму грошей, а я зробив їм рекламу.

У Вас є собачка, яку звуть Еверест, чому саме таке ім’я? Мабуть, є якась певна ціль пов’язана з горою Еверест?

Справді, не все просто так. У мене дійсно є ціль, яка пов’язана з Еверестом та бігом, але поки що зарано про це розповідати.

Вас складно знайти в соціальних мережах. Чому так?

Все просто. Я не хочу  розвивати соціальні мережі та бути публічним. Не люблю ділитися своїм життя і не готовий витрачати час на Instagram чи Facebook. Краще буду робити щось корисніше. А сторінки в соціальних мережах я створив суто для того, щоб контактувати з друзями чи знайомими.

Ви є амбасадором німецького спортивного харчування

Для кожного бігуна-любителя бути амбасадором — класно і престижно. Я дізнався про одну німецьку фірму, яка виготовляє спортивне харчування і написав їм. Через деякий час вони відповіли й ми домовилися про співпрацю ще в 2016 році. Сьогодні я є не лише амбасадором німецького спортивного харчування, а ще й почав співпрацювати з двома фондами, які допомагають тваринам. Своїм бігом я  збираю для них гроші. Насправді, бути амбасадором круто, бо є певна мета і ціль. Коли біжиш для благодійної мети, то з’являється стимул і бажання не зупинятися.

Щодо планів на майбутнє. Чого прагнете досягти та чи бачите себе в легкій атлетиці далі?

Я бачу себе до 100 років у легкій атлетиці. У мене є ціль отримати хоча б ще два рекорди України, тому потрібно добре постаратися. Саме зараз Я готуюсь до нового старту, але поки що, на жаль, не можу  розповісти про них детальніше.

Інтерв’юер: Христина Тодорук