Віктор Шендибило — юрист, воїн, романтик

Вік: 27 років
Місто народження: Луцьк
Освіта: вища, магістр за спеціальністю «Правознавство».
Основне заняття: юрист політичної партії «Національний Корпус».
Instagram: @xlycurgusx
Facebook: Victor.Shendybylo

Віктор Шендибило — представник нової політичної хвилі,  яка «визріла в горнилі бою». Саме такою себе позиціонує політична сила, яку представляє чоловік. Волонтери, та добровольці без попереднього політичного досвіду сформували партію, об’єднану навколо ідеї розбудови української держави.

Ми вирішили поспілкуватися з Віктором, щоб зрозуміти, які особистості стоять за цим процесом, як воно вперше стикатися з великими політичними викликами та що привело на цей шлях.

Дитинство — хотів стати шукачем пригод або найманцем

Майбутня професія ніколи не була для нього мрією, проте з малого відповідальний та організований хлопчина вже відповідав статусу, який набув у дорослому житті. Не байдикував, не швендяв вулицями, натомість багато читав.

«Вважаю, що дисципліна та самоорганізація в мене з дитинства. Як інтроверту, насправді, значно цікавіше було тихо читати книжки, ніж бешкетувати. За тим і не пригадую особливих вчинків, якими б довелося пишатися, або за які було б соромно. Думаю, як і більшість дітей, з нетерпінням чекав часу, коли можна буде самостійно вирішувати, що робити. А, оскільки ріс переважно на книгах жанру фентезі, то й хотів стати шукачем пригод або найманцем)) З часом, звичайно, обрав більш реальну професію».

Власне, життєві орієнтири закоханого в книги хлопця заклали улюблена література та фільми. Зокрема, кумирами також були не реальні люди, а персонажі.

«Кумир… перший, хто спадає на думку, — Конан-варвар. Сильний і спритний персонаж, який не боявся діяти, й у результаті досяг значного успіху — став королем. Інший, про кого можу згадати — Вільям Воллес з «Хороброго серця». Той, хто не став терпіти гніту поневолювачів і підняв фактично весь свій народ на визвольну боротьбу».

Віктор розповідає: якщо поглянути в минуле, то його пріоритетні життєві цінності були правильно закладені ще в дитинстві й залишились важливими впродовж життя.

«…бути вірним своєму вибору та своїм переконанням, завжди чинити чесно та справедливо, постійно розвиватися, бути скромним, робити щось або добре або ніяк (бо лише найкраще є досить хорошим) і перемагати, ну й звичайно — любити своїх близьких і свою країну. Це все ті речі, які засвоїв від батьків, оточення, з літератури і просто з життя. Ті речі, про які точно можна сказати «скільки себе пам’ятаю».

У вас є колір, який асоціюється з дитинством?

«Зелений. Нагадує про садок в селі у бабусі й ліс за містом, куди теж доводилося вибиратися на прогулянки. Зрештою, це ще й колір очей, який я успадкував від мами».

Лікург. Шлях від війни до політики

З початком російсько-української війни, дались в знаки закладена книжками іскра авантюризму, боротьби і загострене відчуття справедливості.

Тоді 23-річний хлопець прийняв рішення вступити до добровольчого формування. З лютого 2015-го й до кінця 2016 року Віктор перебував у складі окремого загону спецпризначення полку «Азов». Тоді, як прийнято серед військових, Віктор Шендибило обрав для себе друге ім’я — позивний Лікург.

 «Псевдо обрав на честь видатного спартанського законодавця, який створив той мілітарний устрій, який ми всі знаємо з історії. І завдяки якому Спарта понад 5 століть була найсильнішим і непереможним полісом, займаючи домінуючу роль на Пелопоннеському півострові. Хотілося б також зробити нашу країну сильною і видатною, як Лікург зробив Лакедемон. Втім, не лише у військовій сфері, але й в усіх інших».

Вибір добровольчого формування був Віктора очевидним, адже, як він розповідає, тоді в «Азові» вже служили його хороші друзі. Логічним бажанням було долучитися. Власне в складі полку Віктор брав участь у боях за Широкине.

Ви «до» та «після» участі — це різні люди? Що змінилось?

«Здобув безцінний життєвий та професійний досвід, який допомагає в подальшій діяльності. Здобув також побратимів, на яких можна покластися (радує, що багатьох з них знав і раніше). В принципі, саме так можу охарактеризувати головні відмінності».

Цивільним людям, не завжди зрозуміло, чим займаються військові поза бойовими діями. З розповідей Віктора розуміємо, що кожен може бути корисним в межах своєї компетенції.

«Коли тільки приїхав, то було широке поле для роботи. Й більшість роботи була за фахом, адже маю також військово-облікову спеціальність «юрисконсультська робота». Серед завдань було, наприклад, розробити алгоритм для оформлення поранень та загибелі бійців, щоб потім вони чи їх сім’ї могли отримати державні виплати.».

Після участі в бойових діях ви як юрист приєдналися до політичної сили Андрія Білецького. Як втілюєте свій фах в теперішній політичній діяльності?

«Способів є низка. Це і звичайна юридична робота — підготовка документів для здійснення реєстраційних дій, реєстрація юридичних осіб за допомогою онлайн-сервісів, оформлення і ведення договорів. Це також аналітична діяльність, оскільки важливо тримати руку на пульсі новин нормотворчості нашої влади. Працюю також над підготовкою пропозицій щодо проведення певних реформ і змін до законодавства, якихось програмних речей тощо».

Ви склали багато законопроєктів. Які з них, на даний момент, працюють в Україні?

«З усіх наших законопроектів, на жаль, було прийнято лише один. Він стосується правового статусу іноземних добровольців, які воювали за Україну, зокрема їх можливості отримати громадянство України за спрощеною процедурою. Це був наш обов’язок перед тими, хто покинув рідні краї і став з нами пліч-о-пліч на фронті, часто без можливості повернення додому».

Які маєте амбіції в юриспруденції? Плануєте кар’єру? Чи все ж політична?

«Мені найбільше цікава законотворчість, тим паче відповідний досвід теж є. Тому хотілося б бути максимально корисним саме в цій сфері.
Втім, наступні вибори до парламенту планово повинні відбутися через 4 роки, а тому є привід не гаяти час та задуматися про адвокатську практику. Все ж це досить корисна професія, особливо в середовищі активних людей».

Українське питання

Що важливіше: цілісність території чи єдність громадян?

«Найважливіше – об’єднати громадян, щоб повернути територію. Бо без одного не може бути іншого. Спроби повернути територію шляхом, який українці не сприймають, ні до чого хорошого не приведуть. Це ми бачимо вже зараз. А найкращим об’єднавчим фактором і є якраз загроза з боку зовнішнього ворога і, відповідно, боротьба проти нього».

Чому вважаєте важливим отримання права на зброю? Які перспективи закону про зброю в Україні ви бачите?

«Це питання для окремої лекції. Є 2 аспекти, фактичний і юридичний. Юридично нам потрібен закон, бо всі відносини, пов’язані з обігом зброї, наразі регулюються Інструкцією, затвердженою наказом МВС №622 від 21.08.98. Це, по-перше, суперечить Конституції та іншим законам (зокрема Цивільному кодексу), по-друге, є надмірним наділенням фактично законодавчими повноваженнями орган виконавчої влади, і по-третє, унеможливлює притягнення до кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю. Адже один з принципів права прямо каже: «Nulla poena sine lege» —
«Немає покарання без закону».

Фактично нам як повноцінним громадянам потрібне право на зброю. Споконвіку це було ознакою вільної людини. Крім того, зброя дозволяє займатися спортом, полювати, забезпечувати тактично-військову підготовку (що актуально під час війни). Обіг зброї — це широке поле для бізнесу, що дозволить підняти економіку. І головне — нам потрібно окреме право на носіння короткоствольної нарізної зброї, яке не передбачено Наказом №622. Саме КНЗ є основним засобом для здійснення самозахисту, оскільки покладатися на правоохоронні органи неможливо — вони банально можуть не бути поруч.
Щодо перспектив — наразі проект закону розробляється робочою групою при Комітеті ВРУ з питань правоохоронної діяльності. Є ряд принципових моментів, щодо яких робоча група ще не дійшла консенсусу. Далі законопроект чекає складний шлях — 2 читання у Раді та підпис Президента. З огляду на його позицію ще як кандидата, а також офіційну відповідь на відповідну петицію, поки в мене немає надто оптимістичних сподівань. Втім, на те це шлях боротьби за наші права як повноцінних громадян».

Які, найбільш зримі, реформи необхідні сучасній Україні? Над чим, для їх втілення, працює ваша політична сила?«Основні 2 сфери, над якими треба працювати в першу чергу, — економіка та оборона. Так, наші експерти підготували Концепцію інноваційного розвитку, яка передбачає ряд заходів щодо переходу економіки України від сировинної до високотехнологічної. Подібний шлях свого часу проходила Малайзія, яка 50 років тому була схожа досить схожа на нашу країну зараз. Однак, за 30 років (з 1967 до 1997) вона змогла підняти рівень ВВП на душу населення у 6 разів.
У сфері національної безпеки й оборони ми ж готували своє бачення реформи територіальної оборони.  Потрібно створити ефективну систему, яка буде мотивувати українців, в першу чергу тих, які вже мають бойовий досвід, долучатися до сил, що будуть забезпечувати безпеку і захист стратегічних об’єктів на місцях під час активної фази війни, і виконувати ряд інших завдань в мирний час. При цьому такі сили повинні в тому числі підвищувати готовність українців до оборони та реалізовувати політику національно-патріотичного виховання як одну із складових політики в сфері оборони загалом. І, звичайно, у нас є концепція завершення війни на Сході України, яка передбачає замороження бойових дій та реальне посилення наших військових формувань, перейняття кращих стандартів бойового управління, соціального захисту військових та вдосконалення матеріального забезпечення. Адже сильна армія може бути як засобом для проведення військових операцій, так і вагомим аргументом під час проведення дипломатичних перемовин».

«Воїн-юрист-політик»: ви відчували внутрішні конфлікти? Ваш життєвий шлях чітко спланований чи відчуваєте сумніви стосовно майбутнього?

«Вважаю, що розвиток життєвого шляху є цілком логічним, а всі наступні амплуа логічно доповнюють попередні. Завжди потрібно долучатися до боротьби там, де можеш стати максимально корисним. Так, у мене є мета, чи навіть, можна сказати, мрія про розбудову нашої держави, її зміцнення. Тому всі дії прямо і послідовно ведуть саме до її реалізації».

Віктор Шендибило — Персона Бліц

Ви колись стояли перед вибором, який повністю міняв ваше життя? Чи жалієте про щось?

• «Насправді ні. Усе, що відбувалося, було в рамках життєвого шляху, тому радикально не міняло нічого. Або ж це були речі, в яких не можна було вчинити інакше. І точно не шкодую, бо всі ці рішення привели мене до того, ким я є зараз. Навіть невдалі рішення, навіть несприятливі ситуації, в які доводилося потрапляти — це, передусім, досвід. Без нього я теперішній можливо був би не там, де зараз, або менш готовий до майбутнього».

Люди надихають вас чи ви надихаєте людей?

• «Завжди є люди, які можуть стати прикладом чи заради кого хочеться щось зробити. А чи надихаю я когось… Було б нескромно так казати. Нехай про це судять інші».

Без чого не уявляєте свого життя?

• «Без музики і боротьби. Ще Еврипід казав, що все наше життя – це боротьба. І справді, щодня доводиться відстоювати ті чи інші речі, захищати свої цінності. А музика – незмінне джерело натхнення для цієї боротьби».

Як ви відпочиваєте?

• «Найкращий відпочинок — активний. Якщо є можливість, то це обов’язково похід в гори на кілька днів, а якщо пощастить із часом —т то і поїздка на музичний фестиваль. В теплу пору року це також може бути велопрогулянка в якесь мальовниче місце. Втім, інколи буває досить і просто перезавантажити мозок, прогулюючись з приємною музикою в навушниках».

Фаворити в літературі та музиці, яких ніколи не перестанете любити. Що порадите серед українського?

• «Якщо коротко, з літератури це точно будуть Дж. Р. Р. Толкін, Джордж Мартін, Джек Лондон, Анджей Сапковський, Ніл Гейман як спогади з юності. Також до фаворитів можу віднести антиутопії. Це і Джордж Орвелл, і Олдос Гакслі, і Євген Замятін, і Рей Бредбері. Під час війни більше зацікавив Ернст Юнгер (на відміну від Ремарка, його твори про будні війни, а не алкоголізм).

• Щодо музики, то тут скорше треба визначатися жанрами – і фолк, і неокласика, і різновиди металу, і хардкор мають своїх топ-виконавців. Якщо спробувати визначити двох безумовних фаворитів, то це будуть Ганс Ціммер і Кому Вниз. Останніх без перебільшення можна назвати титанами української музичної сцени, яких варто послухати».

Про що мрієте?

• «Як би банально це не звучало — мрію побачити Україну сильною, великою і процвітаючою. Такою, що змогла консолідувати націю, подолати ворога, повернути свої території, набути геополітичної суб’єктності та зайняти місце серед найбільш розвинених країн світу. Такою, в якій достойно зможуть жити мої діти».

Що скажете чи порадите людині, котра розчарувалася у своїй країні? Чому Україна — це круто?

«Спробувати знайти причину розчарування передусім в собі. Поставити собі питання, чи все я зробив, щоб подолати це розчарування. Чи боровся за свої права та інтереси.

Ми насправді живемо в чудовій країні. Наша історія мала багато славетних сторінок. Країна має зручне розташування, широкі запаси ресурсів. В нас самих ­– глибокий потенціал. Зараз час змін, час, який дає багато можливостей. І просто не можна опускати руки, коли ще стільки всього може і повинно бути зроблено заради нашої домівки-батьківщини, нас самих і нашого майбутнього».