Вік: 30 років

Місце народження: с. Смодна, Косівський р-н, Івано-Франківська обл..
Освіта:
Національний університет «Києво-Могилянська академія»

Основне заняття зараз: письменник

Instagram: @myroslavlaiuk

Facebook: Мирослав Лаюк

Вступ

Література, для людини-читача, завжди була загадковим феноменом. Щось, на зразок, сновидінь, які вона бажає тлумачити, зіставляти з приватним життям, розуміти чи насолоджуватись. Часто читач шукає у прочитаних рядках відповіді на свої свідомі та підсвідомі питання. Коли ж таких відповідей, дотичних до особистої проблематики, там не знаходить, то помилково відкладає прочитаний твір до списку посередніх, або й узагалі поганих.

Помилково, бо упускає саму природу творення. Не всі думають про те, що твір «нікому нічого не повинен», а є незалежним витвором, результатом низки внутрішніх переживань та процесів у голові автора.

Власне, сучасна література часто стикається з таким загальним несприйняттям через, буцімто, надмірну прямоту, кристалізований спротив усталеним канонам літературотворення та відхід від звиклого типажу форми та змісту.

Мирослав Лаюк — сучасний український поет, письменник та драматург.

Літературний доробок:

  • збірка «Осоте!» (Київ: Смолоскип, 2013);
  • збірка «Метрофобія» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2015);
  • роман «Баборня», що увійшов у Короткий список літературної премії Книга року ВВС-2016;
  • роман «Світ не створений» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2018);
  • збірка «Троянда» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2019);
  • дитяча книжка «Заврик і його молодший брат» (Львів: Видавництво Старого Лева, 2019).

Досягнення:

  • У 2018 році увійшов до списку 30 under 30 від видання “KyivPost” як один з 30 українців, які мають видатні досягнення у найрізномінтніших сферах діяльності,
  • у 2019-му видання «Cosmopolitan» назвало його одним з 5 молодих українців, «за якими варто стежити наступні 20 років».
  • Його твори були перекладені й опубліковані 11 мовами, серед яких англійською у британських журналах “New Statement”, “Agenda”, австрійському “Podium”, чеських “Plav”, “Aluze” тощо.
  • Учасник поетичних фестивалів та літературних подій у Південній Африці, Австрії, Хорватії, Чехії, Литві, Польщі тощо.

Нагороди:

  • Гран-прі «Молодої Республіки Поетів» (2011),
  • Перша премія конкурсу видавництва «Смолоскип» (2012),
  • Міжнародна премія імені Олеся Гончара (2012),
  • Премія літературного конкурсу «Коронація слова» в номінації «П’єси» (2012, 2013),
  • ЛітАкцент року (2013, 2015),
  • Премія Фундації Ковалевих (2015),
  • Короткий список премії «Книга року Бі-Бі-Сі» 2016,
  • Фінал премії «Еспресо Вибір читачів» 2017.

Мирослав — один з тих, хто своєю творчістю руйнує поширені стереотипи про те, що якісною може бути лише література вистояна, вистраждана та написана задовго до нас. Доказом цих слів є перелічені вище збірки та літературні відзнаки.

Наша ціль — ближче познайомити вас із автором. Яка ж людина стоїть за цим не схожим на інші, глибоко метафоричним літературним явищем? Дізнаємось з розмови.

Єдине, що я хочу, гармонійності мого теперішнього стану

Мирослав народився поблизу колоритного карпатського містечка Косів (чи Кокосів, як його нерідко називають місцеві). Дитинство в такому краї не могло бути нудним.

Який ваш найяскравіший спогад з часів дитинства? Чи хотіли якнайшвидше подорослішати?

«Море спогадів. Наприклад, як я намагаюся прокататися на вівці, а вона мене скидає і я кочуся з горба. Вівцю звали Гуська, вона мені була як пес скрізь за мною ходила, ми разом збирали гриби. Ще в дитинстві я підозрював, що немає якогось найкращого віку і шкільні, і студентські, і, можливо, старші роки мають і матимуть як переваги,так і недоліки. Тому єдине, що я хочу, гармонійності мого теперішнього стану.

Чи є у вас настанова від рідних, яку почули в дитинстві та несете крізь життя досі?

«У мене є вірш про це, називається «Ґльобин» (діал. паста для взуття): «батько мене навчив найважливішого: // перед тим як поґльобинувати взуття / його треба спочатку почистити».

 Яким має бути ваш «дім мрії»?

Якщо дім мрії це ще й дім, де я хочу працювати, то там точно має бути абсолютно  тихе місце з прекрасним видом. У світі є безліч місць, де я б я хотів пожити якийсь час: Нью-Йорк, Тоскана, Делос, Таїті, Шотландія…Однак мені не потрібно специфічного місця, щоб відчувати себе комфортно, головне це стан духу і правильні люди навколо, внутрішній комфорт і оточення ось мій дім. Моя голова, настрій, сукупність моїх думок ось мій дім і кабінет.  

Про що були ваші перші вірші?

«Я завжди мав переконання, що народився у найкращому місці на землі. Тому й писав про це найкраще місце гори».

Хто став вашим першим літературним критиком?

«Я сам завжди є найпершим і найбільшим своїм критиком: уночі писав, а зранку нещадно різав.

Ще зі старших  класів я товаришував зі своїми письменниками-сусідами Миколою Близнюком і Василем Шкурганом, які мають добрий смак, які добре до мене ставилися, і ми могли вести повноцінні, не обов’язково компліментарні бесіди».

Чи пам’ятаєте, що відчували колись при написанні текстів?

«Найважливіше мені, що відчуваю під час творення тексту, — це становлення з нічого чогось. Я пишу дуже швидко, наче ловлю якусь нитку, що літає в повітрі. І мої часті відчуття — це азарт полювання за цим майже невловимим. Часом це швидке нотування емоції, яку щойно пережив, тепло землі, якою йдеш чи запах, який спонукає повернутися в якийсь конкретний момент життя».

Чи відрізняється те відчуття від теперішнього?

«Майже ні. Єдине — тепер я значно менше думаю про вушко, в яку цю нитку треба закладати. Тобто форма, те, чого  я колись вчився, тепер у мене виходить значно швидше: нитка, як мені здається, одразу попадає у вушко, без використання збільшувального скла».

Чи впливає місце проживання на вашу творчість?

«Думаю, що не дуже. Того року в Загребі я писав роман про Карпати. А колись в Італії я написав цикл віршів, що стосувалися України».

Щоб вивести думки, які сидять в голові, в поезію вам потрібні якісь конкретні «ідеальні» умови? Чи бувало, що вчасно не записане залишилось забутим?

«Вчасно не записане дуже часто стає забутим. Тому, прокинувшись вночі, я не лінуюся встати і записати те, що здається важливим. Ідеальних умов для поезії немає. Просто настає час, коли я її записую. Іноді проходять місяці без жодного поетичного рядка, іноді за ніч – десяток віршів».

Що любите читати? Маєте фаворитів серед українських авторів?

«Гоголь, Плужник, Тичина, Герасим’юк, Стефаник, Малярчук, поети Стахівська, Шувалова, Сливинський, Калитко, Боднар, Коцарев, Малігон і багато інших. Останнім часом більшість того, що читаю, — це сучасний британський, угорський, американський роман».

Як реагуєте, коли люди хочуть «розуміти поезію» та просять «тлумачити» вашу?

«Залежно від ситуації. Зазвичай ігнорую. Якщо це стосується якихось деталей — про яке конкретне місце у вірші йдеться або чи правильно мене зрозуміли в конкретному рядку — я стараюся допомогти. Однак зазвичай не пояснюю. І не тому, що лінуюся. Просто тим, хто хоче «розуміти» і «тлумачити» зазвичай доводиться пояснювати, що таке поезія в принципі, тобто те, що вона не завжди вкладається у рамки «тлумачень» і «розумінь». Що інколи єдине, чого деякі рядки вимагають, — безумовного прийняття. І що це неймовірна грубість — вимагати пояснень в автора, адже можна розірвати тут тонку нитку, яку поет вловив, поклавши на це соє життя. В одному з віршів я пишу: «Не смійте поезію розуміти». Поезія вимагає зовсім іншого інструментарію, нечіткі обриси якого часто починають з’являтися після великої інтелектуальної, а також роботи з власними почуттями та емоціями». 

Інша людина
ти котрий другий інша людина
живеш у мені і не схожий на мене
подякуй найкращій моїй половині
що я не розкроюю вздовж наші вени
ти котрий у мені є другий
я знаю ти відаєш чим я хворий
ти знаєш я знаю твої недуги
проте жалію слів для історії
але нічого – це так називається
казати «нічого» коли нестерпно
отож ми смертні а це – карається
смертю
волів би визнати: ти моя копія
як квітка квітці в кущі гортензії
та ти хворієш на метрофобію
та ти боїшся ритму й поезії
…а я їх просто боюся втратити!
мов наречену під час перезви –
то еврідіка і я отямлююся
кажу «ненавиджу»
та звучить як «езра»
бо що поезія якщо подумати?
бо що поезія? не смійте думати!
не смійте поезію розуміти!
–
трясеться метро
я пишу від руки
а він якби вчув хоч строфу цього вірша
то певне б не вижив на довгі роки
і це не найгірше
Мирослав Лаюк, із поетичної збірки «Метрофобія»

Фото: Facebook

З якими проблемами ви стикалися при видаванні збірок?

«Всі мої книжки виходили майже так, як я бажав, — у саме тих видавництвах, з саме тими дизайнерами, на саме тому папері, з саме типи передмовами-післямовами, саме в той час. Тут я людина щаслива.

Нещодавно Мирослав разом із Видавництвом Старого Лева видав нову книгу:

😻Тішимося чудовим новинам: книжка Myroslav Laiuk з ілюстраціями Катерина Сад вийшла у Словаччині у видавництві…

Опубліковано Видавництво Старого Лева Неділя, 4 жовтня 2020 р.

Як це отримувати нагороди за плідну працю?

«Якщо маються на увазі поетичні нагороди, тобто премії, а під працею мається на увазі поезія, то я майже байдужий до нагород. Звісно, вони тішать честолюбство, мені вони не є неприємними, навпаки, але нагороди зовсім не впливають на частоту, тематику, форму моєї поезії. Якщо це стосується прози, то нагороди є інструментом приваблення до книжки більшої кількості людей. Однак найголовніша нагорода за працю — це коли ти після проробленої роботи щось для себе зрозумів і ступив на новий щабель самоусвідомлення».

Якими колоритними словами можете поділитися з читачами?

Хай буде пирга, жєрва, ґайда, котюга. Це все по-гуцульськи пес.

Ще одне цікаве слово, яке чи не кожного змусить погуглити його значення, це — «баборня». Знаєте, що воно означає?

Спочатку скажемо, що таку назву має перший роман Мирослава. Тут можна переглянути буктрейлер:

Буктрейлер роману «Баборня»

Слово «баборня» — це діалектна чи жаргонна назва будинку престарілих у містечку в Карпатах чи Прикарпатті. 

Як пов’язана шкільна вчителька із трейлера з будинком перестарілих? Читайте!
Або ж слухайте… Нещодавно роман був озвучений та є доступний в аудіоформаті.

Фото: Facebook

Моя мрія — проживати кожен день повнокровно, краще, ніж попередній

Як використовуєте вільний час та чи багато його у вас?

«Взагалі немає вільного часу. У мене немає таких понять як вихідні чи канікули. Але це не через трудоголізм (хоча я й працюю досить багато), адже майже завжди я можу собі влаштувати перепочинок. Я довго йшов до того, щоб розклад ставав не тягарем, а інструментом свободи руху. Однак це не означає, що я, лежачи на пляжі, не буду дописувати роман чи обдумувати творчість Плужника, щоб написати статтю. Дуже багато роботи я роблю у метро, дуже багато текстів я «пишу» йдучи, тобто продумую, а потім швидко фіксую. Чи міг би я зникнути на рік, кинувши всі справи? Думаю, так. Не надходило просто достатньо привабливих ідей».

Чим займаєтеся, окрім творчості?

«Вся моя діяльність наразі стосується творчості: я викладаю основи літературної творчості в університеті, веду програму на телебаченні про поезію, редагую й пишу статті про літературу, пишу сценарії, дитячі книжки, романи, вірші».

Фото: Facebook

Вчинок, за який соромно?

Таких вчинків багато. Найчастіше мені соромно перед собою за недостатню наполегливість. Наприклад, не довчився у музичній школі. Тепер мені музична освіта дуже часто необхідна, але повернутися назад не можу, водночас не маю змоги продовжити навчання.

Чи є у вас мрія, заради якої ви готові на все?

Моя мрія — проживати кожен день повнокровно, краще, ніж попередній. І я роблю для цього все.

Яким  і де бачите себе через 10 років?

Сподіваюся, займатимуся улюбленою справою в одному з «домів мрії». Власне, те саме, що роблю тепер, тільки через 10 років.

Що порадите людині, яка боїться бути несприйнятою?

Не можу радити, по-перше, бо ми люди різні. По-друге, слово несприйнятість має два боки. Іноді це страх показати себе самим собою. Але чи ми впевнені, що ми самі собою – це найкращі ми? Іноді «бути самим собою» — це лише хотіти їсти і спати, або хотіти розповідати расистські анекдоти, або бити жінок. Ми «самі собою» — це дуже тонкий механізм, що поєднує в собі виховання, комплекси й інші етапи самостановлення. Іноді ми займаємося речами, які нам не властиві й нам не підходять, вимагаючи, щоб суспільство це прийняло, щоб видало бажане нами за дійсне. Чи можемо ми брехати людині, яка щиро, але погано робить якусь справу? З іншого боку, чи варто висловлювати свою оцінку, якщо тебе про неї не просять? Це велика трагедія, коли людське бажання неспівмірне з людським талантом і можливостями. З іншого боку, якщо людина свято переконана в доречності того, що вона робить, навіщо їй чиєсь сприйняття?»

На завершення пропонуємо побути сам на сам з поезією Мирослава…

гарні дерева
коли померла віслава шимборська
мій сусід через паркан
почав виходити в сад і казати:
дерева дерева які ви всі гарні – такі гарні
що неможливо вибрати на котрім із вас вішатися
він звісно не знав хто така шимборська
а якби я йому сказав це ім’я
він би старий точно перепитав:
хто-хто – наталя цімборська?
та вішайся вже нарешті! –
з часом почала кричати йому зла дружина
котра колись позичила у нас п’ять мішків цементу
і досі не віддала
(а ще її покійний батько у війну допомагав фашистам!)
а чоловік відповідав: ці дерева такі гарні
що неможливо вибрати на котрім із них вішатися –
зрештою одного дня повісилася сусідка
на вербі
–
ну добре: я трохи перегнув
не повісилася – померла своєю смертю
але п’ять мішків цементу
так і не віддала
****
часом кажу правду аби думали що обманюю
часом трясу аличу аби струсити пташок
часом сідаю на бордюр у голубину компанію
часом не читаю останню сторінку книжок
часом хочу аби очі мої осліпли
часом хочу помістити усіх голубів за грати
часом пишу верлібри
аби думали що не петраю римувати
вдаю дурня а вони насміхаються і не бачать сарказму
та коли дізнаються про свою біду –
більше не впускають мене на поріг
а я підходжу до найпершого храму
обертаюся і далі швидко іду
бо не маю милостині на всіх.
(зі збірки «Метрофобія») 

«Метрофобія» — друга книжка поезій Мирослава Лаюка.

У 2015 році — переможець премії “ЛітАкцент року” у номінації “Поезія”