Вік: 33 роки
Місто народження: м. Івано-Франківськ
Освіта: вища, Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, музична освіта базова (скрипка).
Основне заняття зараз: музика
Instagram: @myshko.adamchak
Facebook
: Мишко Адамчак

Михайло Адамчак — сопілкар та вокаліст гурту «КораЛЛі», учасник російсько-української війни як водій-парамедик батальйону «Госпітальєри», що входить до складу УДА. Людина з чіткою проукраїнською позицією та важливою метою — зберегти українську культуру самобутньою. Один із небагатьох українських музикантів, котрі не будуть нехтувати цінністю мистецтва заради кар’єри чи наживи. Справжній професіонал.

Підтвердження цих слів ви знайдете у нашій довгій, але цікавій розмові.

Дитинство: про захоплення, дозвілля, музику та силу візуалізації

Виріс майбутній музикант в Івано-Франківську. Малі сімейні традиції та повага до родової історії заклали основу майбутніх поглядів Мишка. Полюбив гори, активний відпочинок, музику та мандрівки Україною.

Про дитинство згадує з захопленням:

 «Так склалося, що мої дідусі-бабусі мешкали теж у місті, тому я не знав поняття «на літні канікули — у село до бабусі». Тим не менш — нам і в місті з братом та друзями завжди було чим зайнятися: велосипеди, прогулянки, бійки.

А ще кожного літа ми з батьками близько місяця проводили у горах, поблизу Яблуницького перевалу. Перші підкорення вершин, походи по гриби і ягоди, свіже повітря, посиденьки і співи з гітарами біля вогнища. Це змалку привило мені любов до гір і до музики.


Попри те, що я ріс «дитиною міста», двоюрідна бабуся (сестра моєї бабусі) жила у харківській області, куди була виселена під час операції Вісла, і ми бувало з братом і батьком їздили до неї влітку. Це був завжди дуже цікавий вояж — їхали ми батьківською «копійкою» (Жигулі), або ж потягом з декількома пересадками, оскільки прямого залізничного сполучення тоді не було. І окремий вартісний для мене момент був — коли ми, діти асфальту, добиралися «на село» — абсолютно інша, відмінна від міста обстановка і проведення часу загалом. У бабусі був доста великий пай, то ж ми допомагали «брати бульбу», буряк, соняшник і не тільки. Ми з братом почергово прокидалися рано-вранці, поки сонце не палить, щоб разом з батьком робити лад на польових просторах харківщини))

Звісно, і далі протягом дня нам було не нудно: риболовля і плавання на автомобільних камерах по ставку, бігання у соняшниках та велосипеди, операція по знищенню кубла шершнів, які обжилися над стодолою і завдавали шкоди. Часом і на комбайні чи тракторі можна було проїхатися полем, що завжди викликало неабиякий захват. Бабуся була дуже добра й любляча, то ж такі вакації назавжди залишилися приємним спогадом.

Ви були спокійним та розміреним, як зараз в дорослому житті, чи все ж часом бешкетували? Є історії, за які соромно?)

«Не можу сказати, що був надто спокійним. Але і зараз по-різному буває)

Пригадую, що одного разу сусідські хлопці-брати прямо при мені пожалілися своєму татові, що я їх чи то бив, чи то образив. Я очікував добрячого прочухана. Натомість він сказав: ну нічого — ви виростете й дасте здачу. Ох, як же мені було незручно в той момент. Думав собі, що краще б отримати підзатильника, а не отакого «відтермінування здачі».

Як та з ким проводили вільний час?

«Зазвичай з братом та друзями – прогулянки, катання на велосипедах, будівництво хатинок на деревах як без цього? Змалку також з ініціативи мами відвідували різноманітні творчі гуртки, художню школу, танці, згодом музичну школу. Вже згодом обрав з тієї повноти вмінь і навичок те, що ближче до душі».

У вас творча родина? Яку роль для вас в дитинстві мала музика? В дитинстві ви виступали?

«Ніхто у моїй родині не займався професійно музикою чи якоюсь іншою творчістю, якщо не враховувати те, що бабусі співали у церковному та лемківському хорах. Але музику я з дитинства любив, слухав і міг легко відтворювати. Тобто зі слухом було все гаразд. Це також допомогло, коли пішов у музичну школу по класу скрипки на уроках сольфеджіо та музичної літератури диктанти і завдання давалися легко. Неодноразово брали з братом Юрком та друзями участь у олімпіадах. Виступали теж з самого дитинства: спочатку з братом акапельно, потім використовуючи різні інструменти. Десь вдома у шухляді зберігаються грамоти (пригадую, на Гуцульському Фестивалі у 2000 р. навіть отримали із братом медалі й диплом лауреатів)».

Завжди знали, що будете музикантом чи мали інші дитячі мрії?

«Декілька років тому я натрапив на один зі своїх дитячих малюнків на тему «Яким я бачу своє майбутнє». Він був поділений на декілька частин: сім’я, дім, авто, подорожі, стрибок із парашутом. І на одній із частин була сцена, на якій я виступаю. Отак я наочно зрозумів, що візуалізація працює навіть тоді, коли ти про неї в дитинстві ще ні слухом ні духом не знаєш Всесвіт приносить тобі те, про що думаєш і мрієш».

Звідки взялася любов власне до етніки? Хто був вашим провідником у цей світ? Що саме вразило, коли ви тільки познайомилися з карпатськими мотивами, фольклором?

«Варто зазначити, що я маю лемківське коріння. Мої дідусі та бабусі були примусово виселені з Лемківщини (територія сучасної Польщі). Тому про нашу історію і традиції часто розповідали. Крім того, ми бували на репетиціях та виступах лемківської капели «Бескид», брали участь у фольклорних фестивалях. Тому фольк-культура змалку пронизала мене і була абсолютно своєю, близькою. Це значно підсилилося, коли в музичній школі створився оркестр народних інструментів. Ми з друзями звісно ж негайно туди потрапили. Грали на скрипках. З перших репетицій мене надзвичайно вразило, як керівник оркестру Любомир Никорак грав на сопілці, тож я прогудів всім навколо вуха, що хочу грати на сопілці. І одна з викладачок принесла мені сопілку, на якій я почав освоювати ази гри. І вже невдовзі основним моїм інструментом у оркестрі була сопілка».

Знаємо, що ви співали у церковному хорі. Це мало для вас релігійне значення чи більше займалися улюбленою справою там, де була можливість?

«Як казав вище, співав я не тільки у церковному, а й у лемківському хорі, а перед тим — у шкільному. Вважаю, що музика загалом неабияк додає надиху (важливо тільки її правильно підібрати під свої захоплення, настрій і відчуття), а відтак архиєрейські співи бувають особливо піднесені. Я й зараз, коли в неділю немає концертів (бо зазвичай під час фестивального сезону кожен вікенд маємо поїздки принаймні були до карантину) із задоволенням приходжу поспівати у хорі».

Що спонукало вас до патріотизму? Це був зовнішній вплив чи поклик серця?

«Оточення неабияк впливає на становлення людини й дитини зокрема. А оскільки етно-тема завжди була мені близькою, то і патріотичні настрої теж мали своє місце і вияв. І вишиванку носив ще до того, як у двохтисячних це стало мейнстрімом.

Так, у 2004-му, на другому курсі університету ми з друзями звичайно поїхали до Києва на підтримку близьких нам цінностей під час Помаранчевої Революції. Не виключенням була й Революція Гідності.

На мою думку патріотизм це природній прояв здорової нації і здорової людини. А от якщо він відсутній, тоді вже є велике питання, що є причиною цьому».

Освіта

Ви маєте технічну освіту. Яку саме? Ви ніколи не планували працювати за цим фахом?

«Моя спеціальність — «Прилади і системи неруйнівного контролю виробів та матеріалів» на Кафедрі методів та приладів контролю якості та сертифікації продукції Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу. Зазвичай це сприймають і розуміють не з першого разу. Якщо коротко – то я інженер-фізик.

І диплом захистив на тему «Контроль якості випромінювачів звуку». Простими словами: контроль якості колонок, динаміків, апаратури. Тобто зараз кожного разу, виходячи на сцену мені як музикантові важливо дуже якісно все чути з колонок, чого намагаємось досягати разом із звукорежисерами. Тобто, як би дивно це не звучало — я таки працюю по своїй спеціальності.»

Музика

КораЛЛі, RockSopilkar — музичні проєкти, які зробили вас відомим та стали справою життя. Що було до них? Що ви грали? Яким був шлях до чіткого усвідомлення, що ви на своєму місці?

«На зорі музичного шляху було декілька музичних проектів, гуртів і певна кількість виступів на локальних концертах/фестивалях. Грали трохи панку і трохи важчої музики. З часом викристалізувалися ті музичні настрої і ті люди, з якими ми незмінним складом творили і гастролювали близько десяти років. Мене манив світ і можливість його пізнати та одночасно показати йому себе. У концертних поїздках гарним чином поєднувалося і вдавалося й те, й інше».

Як все починалося? З ідеї робити щось нове українське чи з бажання грати, яке потім обросло концептом?

«Різноманітні народні інструменти у нас завжди були під боком, тому залучення їх до своєї творчості не було питанням – це була тільки справа часу та влучної творчої ідеї. Як я казав, фольк і етномотиви були нам близькі змалку. Тому по мірі професійного опанування музичних інструментів вплітали їх у нашу музику. Наразі не можу з певністю сказати, що зробили якийсь значний вклад у музику, але вірю що ми на цьому шляху».

Фото: Koralli

Зараз ви, очевидно, вже маєте сформовану ідеологію гурту. Яка вона чи змінилася від часів його створення? Члени гурту мають розділяти спільні цінності чи лише бути професіоналами?

«Перш за все, музиканти у команді мають бути професіоналами своєї справи. Це ключовий критерій, аби почати співпрацю з людиною. І звісно, кожному з нас близька тема гір, етно, драйву. Змінюємось ми, світ навколо як і змінюються наші вподобання і настрої, але незмінним є бажання зберегти свої корені і передати та поширити ці мотиви далі. Разом з цим нам важливо бачити емоцію і блиск в очах наших глядачів та слухачів.

Крім того, я вважаю, що музикантам має бути комфортно разом творити і грати, перебувати у спільному просторі чи то репетиційній студії, чи під час фестивальних кілометрів, коли наш концертний мінівен стає другим домом. Звісно, будь-який творчий процес неминучий без суперечок, але за роки діяльності викристалізувалось вміння знаходити рішення і виходи».  

Ваша музика сприймається як мистецтво заради мистецтва. Чи є ваші музичні проєкти комерційно-вигідними?

«Все пізнається у порівнянні. Я не можу назвати це повноцінним шоу-бізнесом. Але звісно, напрацювавши певне ім’я і творчий багаж закономірною є поява і вимог та умов, на яких команді комфортно працювати, виступати і доносити свою творчість до людей. Це стосується і технічного та побутового рейдерів, і всіх інших деталей. Є розуміння того, що кожен з нас вкладає час, зусилля і кошти у свій розвиток, тому віддача має бути відповідна».

Чи виступали ви коли-небудь на підтримку якихось політичних сил? Як ставитеся до такого роду агітації та чи є серед політиків чи громадських діячів хтось, кого теоретично могли б підтримувати зараз?

«Ми не мали контрактів із будь-якими політичними силами. Але нам було важливо підтримати європейські прагнення українців та запобігти меншовартості української культури, то ж КОРАЛЛІ виступили на Майдані Незалежності у Києві під час Революції Гідності».

Що скажете музикантам, які вважають, що мистецтво поза політикою?

«Скажу, що для таких «митців» приготовлені найбільш гарячі місця у пеклі».

З огляду на ваш досвід, 15 років гри в музичному гурті та продюсування, якої стратегії слід дотримуватися молодим гуртам, щоб зігратися та вийти на бажаний рівень? Які труднощі неминучі на початку?

«Найперше завдання знайти однодумців, не тільки музично, а й світоглядно, і впевнитись, що всі розділяють одну й ту ж мету. Постійно розвиватися музично та професійно. Тримати гармонію у команді.
Мало в кого бажаний результат і віддача приходять зразу. Тому основне не стояти на місці та не опускати рук у творчому пошуку».

Куди ви їздили з гастролями? Як сприймають вашу музику іноземці? Ваш основний слухач тут чи за кордоном?

«Ми з КОРАЛЛІ неодноразово гастролювали у Європі (Польща, Німеччина, Чехія, Словаччина), виступали також у японському Токіо. Тут хочеться відмітити, що іноземці переважно не розуміють мови і текстів, але дуже добре вловлюють музичні мотиви. І всюди, де ми бували за кордоном, цінується автентичність коли музиканти своїми етнічними інструментами та музикою показують приналежність до певної національності, діляться своїми культурними особливостями. Маючи у своєму арсеналі трембіти, сопілки, дримби, ми ніколи не буваємо обділені увагою. Це родзинки, які своїм виглядом та звучанням і притягують глядачів-слухачів. В такі моменти вкотре переконуєшся, що ти на вірному шляху, хоч він доволі складний і тернистий.

Щодо свого слухача скажу таке: нерідко музичні команди, які стали відомі у світі аж тоді отримують впізнаваність та популярність у себе вдома. Як то кажуть: нема пророка у своїй країні. Нам важливо передусім мати свого слухача тут, хочеться щоб він ставав більш свідомим. А разом з тим – і поширювати наше українське у світі».

Ваша музика має карпатські/гуцульські мотиви. Чи плануєте відтворити лемківські?

«Якщо добре прислухатися — наша музика має немало і лемківських мотивів. Але нам не є цікавим просто взяти і чітко переграти якийсь мотив/мелодію. Завжди цікавіше вплести її неординарно у свою музику, і тішитись, коли хтось таки відловив знайомі нотки у мелодії. Хоча не можу не погодитись із тим фактом, що все геніальне просте. І деколи варто вчасно зупинитися, вигадуючи занадто «закручені» мелодії чи композиції».

Що готуєте для своїх слухачів найближчим часом?

«Маємо музичні напрацювання, але розуміючи серйозність сьогоднішньої пандемії як законослухняні та свідомі люди ми теж пішли на карантин, відклавши спільні репетиції на певний час. Віримо що ця ситуація не затягнеться надовго і зможемо повноцінно відновити творчий процес».

Фронт

На початку російсько-української війни ви пішли добровольцем до медичного батальйону Госпітальєри. Як поставились до цього рішення близькі та колеги з гурту? Чи відчували ви підтримку?

«Моє рішення сприйняли, зрозуміли та підтримали рідні, друзі й колеги-музиканти, хоч і дуже хвилювалися всі, особливо батьки. Більше того – друзі знайшли й придбали бронежилет, каску та все необхідне для того, щоб допомогти мені виконувати необхідні функції на сході України. Всі добре пам’ятають, яким нікудишнім було забезпечення армії на початку війни. Що й казати про добровольчі батальйони — ми діяли виключно завдяки волонтерській допомозі та допомозі небайдужих людей».

Чому саме Госпітальєри? Маєте медичну освіту чи закінчені курси?

«Ще наприкінці двохтисячних я працював гірськолижним рятувальником на одному з курортів у Карпатах. Тобто навички надання першої медичної допомоги вже мав. У 2014-му пройшов військово-медичний вишкіл, а на початку 2015-го знайомі волонтери попросили допомогти перевезти автомобіль швидкої допомоги на схід. Я поїхав туди та залишився в складі Госпітальєрів, а буквально за 2 дні вже був на передовій — на позиції водія-парамедика».