Вік: 28 років
Місто народження: Рівне
Освіта: Вища медична
Основне заняття зараз: Лікар-хірург у клініці Віва, викладач у ЦЕСИМЕН НМАПО ім. Шупика, керівник ГО 44 Навчальний центр
Instagram: @dr_androshchuk
Facebook: Дмитро Андрощук

Що ви уявляєте, коли чуєте слово «супергерой»? Бетмена, Тоні Старка, Халка чи може Тора? А, що коли ми скажемо, що колись  для малого хлопчика з Рівного супергероями були ті, хто рятували життя людей в реальному житті? І саме таким супергероєм захотів стати Дмитро в майбутньому.

Цей хлопець — Дмитро Андрощук — лікар-хірург, інструктор з тактичної медицини, керівник 44 Навчального центру, який проводить тренінги для  підрозділів ЗСУ, Нацгвардії, охорони, добровольчих батальйонів, МВС, патрульної поліції, та цивільних осіб.

З цієї історії ви дізнаєтесь, яка людина стоїть за безліччю проведених важких операцій та кому своїми знаннями і життям завдячують тисячі людей.

Дитинство та становлення

«В дитинстві був непосидючим мрійником. Грав  баскетбол, читав фантастику та фентезі, засиджувався за комп‘ютером і дуже любив ліплення з пластиліну. Звичайна така дитина))). Змалку полюбив подорожі та походи. В школі любив біологію і зарубіжну літературу. Математика, натомість — абсолютно було не моє».

Думки про майбутнє в медичній сфері прийшли ще в дитячому віці. Далі, поступово здобуваючи нові знання, Дмитро дійшов до усвідомлення, що стане хірургом.

«…хотів мати професію супергероя. Визначитись лікарем, поліцейським чи рятувальником, я не міг десь до 10–13 років. А там якось в моду пішов серіал «Scrubs» («Клініка»). Та й сам я 13-й день народження практично провалявся в лікарні. І чомусь мене осінило тоді, що я хочу стати нейрохірургом… З цією ідеєю жив досить довго, аж поки не вступив до медичного коледжу. Зіткнувшись з медициною, трішки підкоректував пріоритети в напрямку невідкладної хірургії. Потім університет — ТНМУ (на той момент ще державний). Акцентував свою увагу саме на хірургічному профілі. Потім 6-й курс, половину якого я був руками та головою в революційних шпиталях надаючи допомогу пораненим.  Назад шляху не було. Пройшов післядипломне навчання  в НМАПО на кафедрі хірургії з проктологією у Києві та  став хірургом.

Історія закрутилась та розставила все на свої місця. Мрія дитинства — бути супергероєм — набрала суттєвого значення та стала реальністю.

«Багато було смертей, яким можна було б запобігти…».

Як з’явився 44 Навчальний Центр

44 Навчальний центр — організація, яка проводить спеціалізовані та корпоративні тренінги з тактичної медицини, домедичної допомоги та спеціальної медичної підготовки. Як розповідає Дмитро, порахувати кількість випускників-курсантів за 5 років існування насправді складно…

«…ми вже й збились з ліку.  Останнім часом рахуємо лише цивільних осіб. Їх кількість перевалила за 10 тисяч осіб, а ще майже 20 тисяч поліцейських і  багато-багато військових, з якими ми ділились знаннями».

Тренінги центру проводяться згідно з найсучаснішими світовими протоколами. А з 2015-го року 44-й Навчальний центр в рамках проєкту EMSA Ukraine є офіційним представником курсу ТЕСС в Україні та здійснює підготовку невійськових збройних структур та служб реагування.

Як розповідає Дмитро, у 2014-му році, коли розпочалась війна, війську та добровольцям страшенно не вистачало медикаментів та якісного навчання з надання допомоги на полі бою.

«Багато було смертей, яким можна було б запобігти. На той момент було два найпотужніші міжнародні гуманітарні медичні проєкти — Захист Патріотів, та МЕДСАНБАТ.  Перший займався аптечками та навчанням солдатів. А другий — навчанням польових медиків, лікарів та забезпеченням медрюкзаків. Мені, як лікарю, що володів англійською, пощастило долучитись до проєкту  Медсанбат та пропрацювати там активних півтори року. Саме там я познайомився з багатьма мегакрутими людьми, з якими надалі поєднав 5 років під дахом однієї команди інструкторів».

Фото: Facebook

Створення Навчального центру не було стратегічно продуманим планом, це було оперативне розв’язання проблеми, яка постала.

«Тоді все почалось раптово: стояло завдання підготувати кілька хвиль мобілізації військових з домедичної допомоги на полі бою (тоді це був CLS курс бійця-рятувальника). І ми це зробили. Нашими силами було закрито ротації на полігоні ВДВ Перлявка під Житомиром, а також ротація військових на полігоні в ШирЛані. Тоді в ініціативній групі  з навчання військових були вихідці з двох команд. Було прийняте рішення об‘єднатись офіційно та формалізувати «свої стосунки».  Довго ламали голови над ідеями назви.  Але один із засновників Дмитро Логінов запропонував варіант коду Києва. Тоді по Україні активно відновлювались військові частини й називались вони просто номерними значеннями. Так і сталось, що з‘явився 44-й навчальний центр».

Які труднощі виникали на початку та під час діяльності?

«На початку було багато труднощів… але ми горіли бажанням допомогти військовим, бажанням зробити свій вклад, а тому нам було море по коліна. Ми приймали до своїх лав здібних і активних військових і медиків, які хотіли реалізувати себе. Найскладнішим було відсутність фінансування та постійна нестача ресурсів. Але разом з друзями та партнерами цю перешкоду було нівельовано».

На початку це була організація широкого профілю, проте свого часу зрозуміли, що потрібно все ж звузити спеціалізацію та зайняти свою нішу.

«Ми починали як різностороння організація, яка б займалась усім від медицини й тактики до альпінізму з туризмом. Але… з часом зрозуміли, що ефективно зможемо працювати лише ставши ТОП у якомусь напрямку… А щодо інших напрямків — краще співпрацювати з такими ж вузькими спеціалістами. Так ми стали такмедичною  організацією. Згодом, через відсутність фінансування та велику кількість запитів у навчаннях, ми зайнялись соціальним підприємництвом. Почали проводити платні курси для всіх охочих. Це дало можливість закуповувати якісне спорядження та частіше працювати з військовими та поліцією».

Зі скількох людей складається ваша команда? За яким принципом відбираєте людей?

«Численність команди  не є сталою, адже це добровільний проєкт. Хтось приходить, хтось йде. Зараз організація налічує  34 особи. Але був період, коли в нас було 56 інструкторів. Людей відбираємо за принципом бажання розвиватися  та знайти себе в нашому колективі. В когось гарно дається викладацька діяльність, хтось краще працює з текстовими матеріалами, хтось хороший гример, а хтось гарно координує роботу інших. Багато хто з інструкторів ще  вчора були слухачами. Були випадки, коли спершу особа не складала іспит, але приходив через місяць на перездачу і ставав кращим на курсі. А згодом і нашим інструктором».

Фото: 44 Навчальний Центр

Як розповідає Дмитро, основним чином тренінги орієнтовані на практичну роботу та доведення до автоматизму навичок кожного курсанта. Потрапити на курси навчального центру абсолютно не складно. Вся потрібна інформація розміщена на сайті та сторінках центру в соцмережах.

За 5 років свого функціонування 44 Навчальний центр напрацював чимало партнерських відносин з іншими інструкторськими командами. Зокрема, співпрацює з Українським Легіоном, САВ та Всеукраїнською Радою Реанімації.

Фото: 44 Навчальний Центр

Яким бачите проєкт через 10 років?

«Через 10 років бачу як самостійний ефективний проєкт, який  стабільно розвивається з новими молодими обличчями біля штурвала».

Саме 44 НЦ Дмитро вважає справою, що змінила його життя:

«Цей проєкт створив мене таким, яким я є. Він створив все моє оточення і світогляд, у якому живу».

Життя. Орієнтуватись треба не на людину, а на свій шлях до цілі!

Окрім 44 НЦ Дмитро також викладає в центрі симуляційних методів навчання НМАПО ім. П. Л. Шупика, а також працює хірургом у клініці Viva. Каже, робота ця йому подобається:

«Я люблю свою роботу й отримую від неї задоволення. Звісно, не завжди… доводиться працювати з неприємними пацієнтами, але… зазвичай це все на фоні того, що людина настраждалась від свого захворювання. Тому звично бачити зміну настрою і ставлення з рівня «неприязні» до рівня «приятель»  після проведеної процедури чи курсу лікування.  Це нормально, від спілкування з людьми залежить багато в роботі хірурга»

Фото: Instagram

Як плануєте свій час? Які ваші професійні цілі?

«Раніше час не планував взагалі, але побачив, що постійно не встигаю, тому перейшов у режим роботи з планером. Записую якісь конкретні цілі собі на рік, на місяць, та завдання на найближчі дні. Звісно, карантин багато планів попсував, але й дав більше вільного часу на щось інше. Щодо професійних цілей, то зараз реалізую себе в напрямку малоінвазивної флебології та розвиваюсь саме в цьому».

Флебологія (від грец. «phlebos» (вена) и «logos» (знання)) — галузь медицини, яка вивчає будову та функціонування вен, а також займається діагностикою, лікуванням та профілактикою венозної патології.

Чи маєте хобі, розкажіть про нього?

«Хобі?  Напевно,  з постійним заглибленням у хірургію, я спостерігаю — все більше моя викладацька діяльність і переростає в хобі».

Чи є у вас кумир або людина, з якою ви хотіли б познайомитись?

«Кумир… знаєте, ніколи не міг дати відповідь на це запитання.  Мої кумири — це мої друзі. Адже ми завжди оточуємо себе тим колом спілкування, яке нам імпонує. Я вважаю, що головне розуміти, в якому напрямку ти йдеш, і що робиш все правильно. Орієнтуватись треба не на людину, а на свій шлях до цілі!

Українське питання

Як думаєте, який рівень медичної обізнаності в нашій країні? Чи потрібно його підіймати та яким саме чином?

«Вважаю, що потрібно комплексно підходити до навчання медиків. Переходити з теоретичного до практичного викладання. На жаль, багато хороших спеціалістів медиків не є педагогами й не можуть правильно передати той неоціненний багаж знань зі своєї голови в голови студентів. Варто більше орієнтуватися на бачення питання зі сторони випускників ВИШу, адже їм «немає, що втрачати» й вони зазвичай найбільш критично оцінюють недоліки роботи закладу. Більшість навчання має бути переведено на самоосвіту й повинні бути чіткі та жорсткі іспити. Одним із недоліків медичної освіти, є спроба  замість зацікавити студентів у навчанні, показати їм можливості та достукатись до адекватних, «протягнути всіх студентів до випуску», адже оцінки потім впливатимуть на рейтинг і імідж університету.  Але зізнаймось собі… поки в медичний вступають люди не за покликанням і особистим бажанням,  а «так захотіли батьки»,  доти варто жорстко відсіювати. Адже саме через це потім частина з них йдуть з медицини провчившись  для галочки 6 років».